ПРОЯВИ КАРНАВАЛІЗАЦІЇ В ПОЛІТИЧНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ

Актуальність та доцільність дослідження.Поняття «політичного простору» є суміжним поняттям, що вивчається на міждисциплінарному рівні. Політичний простір окремих країн стає об’єктом вивчення філософії, політології, соціології та інших гуманітарних наук. Політичне життя  у ХХІ століття стає дедалі цікавішим та значущим феноменом та вимагає структурного дослідження з вивченням його детермінант через філософсько-просторову та інституціональну призму.

Політичне буття, яке формує політичний простірта є складовою простору соціального,функціонує не лише під впливом розуму, але й під впливом уявлень, вірувань, міфів, стереотипів та ілюзій. Аналіз новітніх тенденцій політичного життя свідчить про те, що з глобалізацією світового буття та політизацією усіх сфер життя розум втрачає позиції та на перший план виходять сумнівні засади лібералізму, що надають дослідженням нових завдань та нового відтінку.

На сучасному етапі становлення політичного життя та розвитку політичного простору як місця життя постає проблема обґрунтування принципів справедливості, рівності, політичної свободи. Ставлення до політики сучасної людини змінюється, зокрема, виникають явні протести, проте без висунення чітких вимог. Розвиток демократії породив феномени та тенденції, що свідчать про становлення новітніх явищ у формуванні політичного простору.

Щодо досліджень власне політичного простору як різновиду соціального, необхідно згадати дослідження М. Вебера, П. Бурдьє, Д. Кола, Е. Лозанського, С. Дюкіної, Ю. Качанова, С. Єгорова та С. Земляного. Узагальнюючи опрацьовані матеріали, можна виявити спільні чинники, які виділяють для характеристики політичного простору.

Об’єктомдослідження виступає політичний простірсучасного українського суспільства.

Предметомданого дослідження є проявикарнавалізації у політичному просторі України.

Метоюдипломної роботи є виявлення місця та ролі карнавалізації в умовах сучасного політичного простору України.

Поставлена мета зумовила виконання наступних завданьв межах дипломного проекту:

  • з’ясувати суть поняття «політичного простору» та здійснити його характеристику;
  • проаналізувати співвідношення понять «політичного» та «соціального» простору;
  • визначити детермінанти політичного простору країни;
  • виявити механізми символізації в конструюванні політичної реальності;
  • дослідити політичний перфоманс та методи його дослідження;
  • вивчити прояви карнавалізації у політичному просторі: методи презентації та об’єкти дослідження;
  • узагальнити якісні та кількісні методи дослідження карнавалізації;
  • розробити систему якісних та кількісних індикаторів політичного простору з точки зору карнавалізації політичних процесів;
  • здійснити аналіз публічних виступів окремих політиків в Інтернет;
  • здійснити аналіз карнавалізації політичного життя в соціальних мережах.

Основні гіпотезидослідження.

  1. У політичному просторі сучасного українського суспільства набули помітного поширення такі прояви карнавалізації, як елементи сміхової культури, театралізація, навмисне спотворення мови (використання «суржику»).
  2. У політичному дискурсі в Україні карнавальний тип спілкування інтенсивно репрезентується окремими акторами, в тому числі подібна репрезентація є досить інтенсивною у мережі Інтернет.

У роботі використано як загальнонаукові методитеоретичного узагальнення (методи діалектичної й формальної логіки) для дослідження концептуальних положень у дослідженні політичного простору країни, так і специфічні методи соціологічного дослідження, методи збору та обробки інформації для дослідження якісних та кількісних методів для оцінки феномену карнавалізації політичного простору, зокрема, контент аналіз.

Проблема дослідження. Гносеологічна сторона проблеми до аналізу феномену карнавалізації полягає в тому, що важливо здійснювати аналіз карнавального типу спілкування політиків з точки зору їх змісту та конкретного впливу на реальність дій політиків та остаточного впливу на реальне життя пересічного українця. Онтологічна сторона проблеми полягає в тому, що тотальне поширення феномену карнавалізації політичного життя викликає занепокоєння, оскільки формує соціальну дезорієнтацію щодо реального стану економіки та інших сфер буття громадян.

Теоретичну базу роботи склали наукові дослідження Бахтіна М. М., Водоватової Т. Є., Грідіної Т. А., Кормера В. Ф., Куклінської М. Я., Купріянової Н. С. Емпірична база роботи представлена матеріалами авторського дослідження текстів виступів українських політиків.

Наукова новизна. Вперше проаналізовано явище карнавалізації політичного простору сучасного українського політикуму через призму сміхової культури та доведено тотальний характер феномену карнавалізації.

Структура роботи. Основний текст дипломної роботи викладено на 77 сторінках. Робота складаєть зі вступу, трьох розділів та висновків щодо проведеного дослідження, у т.ч. робота містить 8 рисунків.

 

Фінансування національної кінематографії в Україні. Проблеми та шляхи вирішення.

Питання підтримки національного кінематографа в Україні ніколи не втрачало актуальності. Основною причиною цьому слугувала поступова деградація кіновиробництва та кінопрокату у 90-і – 2000-і роки, скорочення кількості кінотеатрів, звуження можливостей кінопоказу, особливо за межами столиці та обласних центрів, надзвичайно мала частка фільмів на вітчизняному кіноринку, що зняті національним виробником. Останніми роками ситуація за деякими показниками змінюється, проте не досить стрімкими темпами.

Очевидно, що на даному етапі український кінематограф не зможе змагатися на «своїй території» з потужними гігантами кіноіндустрії з Російської Федерації, країн ЄС та США. Проте вжиті заходи державного регулятора у частині запровадження механізмів державного фінансування за програмами виробництва та розповсюдження національних фільмів, що на даний момент потребують розробки законодавчої бази, безумовно, сприятимуть покращенню ситуації в галузі.

Слід зауважити, що виключно прийняття нового законодавства навряд чи зможуть забезпечити належне місце українським фільмам на вітчизняному кіноринку у найкоротшій перспективі. Підвищення світового інтересу до національного кінематографа може бути реалізовано шляхом активної міжнародної взаємодії через копродукцію.

Актуальними для вивчення на даному етапі розвитку українського кінематографа, окрім законодавчого регулювання та його практичних наслідків, є можливі форми взаємодії з лідерами світового кіновиробництва. Спільні проекти в рамках копродукції сприятимуть запозиченню кращого досвіду українською кіноіндустрією.

Предметом вивчення дипломної роботи є відносини, що склалися у національній кіноіндустрії, зокрема, у частині фінансування.

Об’єктом вивчення є національні кіновиробництво та кінопрокат.

Метою дипломної роботи є вивчення потенційних шляхів фінансування національного кінематографа.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

  • здійснити аналіз фінансування національного кінематографа в Україні у 2015-2017 роках;
  • дослідити процедуру пітчингів як механізму фінансової підтримки кінопроектів;
  • проаналізувати правові, організаційні та фінансові умови підтримки кінематографії у Законі України «Про державну підтримку кінематографії в Україні»;
  • проаналізувати наявні форми державного протекціонізму національного кіновиробництва в країнах Європи;
  • дослідити сутність копродукції та вивчити можливості реалізації у кіновиробництві як механізм залучення фінансових ресурсів;
  • здійснити порівняння підходів до фінансування фільмів у національному і зарубіжному прокаті в російському кінематографі;
  • розробити стратегію розвитку національної кінематографії в Україні;
  • проаналізувати можливості застосування системи «рібейтів» в кінематографії в Україні на практиці;
  • узагальнити сучасні механізми фінансової підтримки у просуванні національного фільму до глядача.

У роботі використано як загальнонаукові методи теоретичного узагальнення (методи діалектичної й формальної логіки) для дослідження концептуальних положень запровадження механізму державної підтримки кінематоргафа, так і специфічні методи економічного дослідження (економіко-статистичні, економіко-математичні), методи збору та обробки інформації для дослідження фінансування державою вітчизняного кінематографа.

Інформаційна база роботи. Інформаційною основою дослідження є законодавчі та нормативні акти України, статистичні матеріали органів державної влади України, підручники вітчизняних та зарубіжних авторів, наукові статті, матеріали періодичного друку, інформація з Інтернету та річні звіти Держкіно.

Структура та обсяг роботи. Основний текст дипломної роботи викладено на 60 сторінках, у т.ч. робота містить 6 таблиць, 5 рисунків.

 

 

СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ З’ЯСУВАЛЬНИХ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ У РОМАНІ У. САМЧУКА “МАРІЯ”

Мовні  одиниці забезпечують  спілкування  людей  та  дають  можливість  співвіднести інформацію,  яка  є  предметом  повідомлення, з  дійсністю.  Актуальність дослідження  синтаксису  мовлення зумовлена  вивченням  сукупності наявних  закономірностей,  які  зумовлюють  побудову та  функціонування  синтаксичних одиниць,  безпосередньо  під  час  спілкування та  написання.  В  українському  мовознавстві досі  не  існує  єдиного  погляду на  обсяг  синтаксичних одиниць,  які  входять до  складу  складнопідрядних  речень нерозчленованої  структури.

Ключовим  критерієм їх  виокремлення  є  прислівна  залежність підрядної  частини,  яка  стосується  певного слова  або  словосполучення  у  головній.  Проте  навіть  така  характерна  особливість є  об’єктом  численних дискусій.

У  структурно-семантичній  класифікації враховують  і  змістові відношення  між  частинами складного  речення,  і  формальні  засоби приєднання,  і  те,  від  чого  залежить  підрядне речення:  опорного  слова  (зміст  якого  розкриває  або  уточнює  підрядна синтаксична  одиниця),  словосполучення  чи  головної  частини в  цілому.  Саме  тому  ця  класифікація  найпоширеніша  у  сучасному  мовознавстві.

Потреба  ґрунтовного аналізу  структурно-семантичних  особливостей складних  речень  у  прозових  творах українських  письменників  зумовлена необхідністю  з’ясувати  їх  вклад  у  формування,  розвиток та  вдосконалення  синтаксичної структури  єдиної  загальнонаціональної  літературної мови.

Актуальність  дослідження  визначається  потребою теоретично  обґрунтувати  семантичну, структурно-граматичні  й  комунікативні властивості  з’ясувальних  складнопідрядних  речень в  українській  прозі, зумовленою  недостатнім  їх  вивченням  в  українському  мовознавстві.

Предметом  магістерської  роботи є  семантика  з’ясувальних предикативних  частин  у  романі  У.  Самчука  «Марія».

Об’єктом  є   складнопідрядні  речення,  до  складу  яких  входять  підрядні частини  з’ясувальної  семантики.

Метою  магістерської  роботи є  системний  аналіз семантичної  організації  складнопідрядних  речень з  підрядною  з’ясувальною частиною  та  їх  функціонування  у  романі  У.  Самчука  “Марія”.

Поставлена  мета  зумовила  необхідність виконання  таких  завдань:

  • з’ясуватиструктурні  та  семантичні   особливості  складних  речень;
  • уточнитикритерії  виокремлення  складнопідрядних  речень нерозчленованої  структури  та  їх  обсяг;
  • окреслитимежі  з’ясувальних  складнопідрядних  речень і  визначити  їх  місце  в  системі  складнопідрядних  речень української  мови;
  • схарактеризуватиособливості семантичної  структури  з’ясувальних конструкцій,  визначити  їх  семантичні  види  та  різновиди;
  • дослідитиструктурні та  семантичні  особливості   з’ясувальних  складнопідрядних  речень у  романі  У.  Самчука  “Марія”;
  • з’ясуватиособливості  ускладнень  підрядних частин  з’ясувальних  речень;
  • визначититипи  зв’язку  опорного слова  у  складно-підрядних  з’ясувальних реченнях;

–  з’ясувати  вплив  семантики  опорного слова  головної  частини та  синтаксичних  засобів зв’язку  частин  на  формування  семантики складнопідрядних  з’ясувальних  речень.

Теоретичною основою  магістерської роботи  стали  праці  з  синтаксису складного  речення  українських науковців,  а  саме,  О.  М.  Горошкіної,  В. В.  Заболотного,  А.  Занітко,  О.  П.  Кадочнікової, Н.  Кобченко,  Р. О. Хрістіанової,  Т.  Масицької,  О.  О.  Полозової,   Н.  В.  Рули,  Н.  Фариної, Л.  К.  Чикіної.

Методи дослідження  мотивуються  метою  й  конкретними завданнями,  які  поставлено в  роботі.  Основним обрано  метод  лінгвістичного  опису  з  його  універсальними  прийомами спостереження  й  інтерпретації мовних  фактів.  Для  розв’язання  окремих завдань  залучалися  методи компонентного,  трансформаційного  та  дистрибутивного  аналізу. Використано  загальнонаукові  методи дослідження  –  індукцію і  дедукцію  –  для  узагальнення та  виведення  нових  наукових  положень. Для  інтерпретації  напрацьованого  матеріалу застосовано  описовий  метод, за  допомогою  порівняльного методу  виявлено  особливості  у  функціонуванні  складнопідрядних  з’ясувальних речень.  Співвіднесеність  з’ясувальних  підрядних  частин,  виявлено  завдяки використанню  трансформаційної  методики структурного  методу.  Також  за  його  допомогою  досліджено системні  зв’язки  між  частинами  складних одиниць.  Прийоми  кількісного аналізу  дали  змогу  обґрунтувати  основні тенденції  розвитку  особливостей  складних  одиниць із  підрядними з’ясувальними  частинами.

Наукова  новизна  роботи  полягає в  тому,  що  в  ній  на  широкому фактичному  матеріалі  здійснено системний  аналіз  складнопідрядних  з’ясувальних речень  з  урахуванням їх  структурно-граматичних,  лексико-семантичних  і  комунікативно-прагматичних  особливостей,    окреслено межі  досліджуваних  конструкцій у  системі  складнопідрядних  речень української  мови,  виявлено визначальні  чинники  їх  смислової  організації, проаналізовано  функціонування  з’ясувальних висловлень  у  різних мовленнєвих  актах  і  на  підставі цього  встановлено  їх  прагматичні  типи.

Теоретичне  значення  отриманих  результатів полягає  в  істотному розширенні  уявлень  про  семантико-функціональні  особливості з’ясувальних  складнопідрядних  речень. Важливим  з  теоретичного погляду  є  з’ясування ролі  сполучних  засобів у  формуванні  семантики досліджуваних  конструкцій.  Висновки й  узагальнення,  обґрунтовані аналізом  фактичного  матеріалу, можуть  бути  використані в  подальшому  опрацюванні загальних  та  часткових проблем  теорії  функціонального  синтаксису української  мови.

Практичне  значення.  Отримані  результати можуть  бути  використані в  навчальному  процесі вищих  та  загальноосвітніх  закладів –  у  практиці викладання  курсу  синтаксису сучасної  української  мови,  для  розробки спецкурсів  та  спецсемінарів із  синтаксису  складного речення,  синтаксичної  семантики й  прагматики,  а  також  при  написанні  відповідних розділів  підручників,  навчальних посібників  з  синтаксису, у  наукових  дослідженнях студентів  та  школярів.

Структура  й  обсяг  роботи.  Дипломна робота  складається  зі  змісту,  вступу, трьох  розділів,  висновків, списку  використаних  джерел.

Реформування НСДАП як наслідок бамберзької конференції

Після Першої світової війни Німеччина опинилася в стані повного економічного хаосу. Виснажена війною економіка потребувала глибокої структурної перебудови, значних обсягів інвестицій. Дефіцит фінансових ресурсів країни, що програла у війні, генерував потребу якнайшвидшого залучення ресурсів. Гіперінфляція підірвала основи національної фінансової системи, знецінила особисті заощадження громадян. Довоєнна система економічних зв’язків була дезорганізована, в країні починалися епідемії, голод. Після кількох десятиліть національного піднесення, перемог, надій німці зазнали гіркоту поразки, приниження ганебного мирного договору, безпорадність перед обличчям нових проблем. Даний факт викликав глибоку соціально-психологічну кризу, не менш руйнівну за наслідками, ніж економічна. Еволюція націонал-соціалістичного робітничого руху, який у 1925-1926 роках трансформувався у масову політичну партію нового типу, обумовила появу альтернативних підходів до формулювання основних засад партійної програми. Найпотужніша в ідейно-теоретичному розрізі платформа, пов’язана з опозиційним до мюнхенського партійного центру угрупованням братів Штрассерів і низкою гауляйтерів Північно-Західної Німеччини, зазнала критики Гітлера та була відхилена. Вищим статутним органом NSDAP – загальними зборами членства (фактично 657 членів партії, переважно з мюнхенського осередку) – 22 травня 1926 року текст партійної програми у канонічному вигляді 25 пунктів було оголошено незмінним. Проте, зниження ділової активності керівного апарату партії призвело до послаблення влади вождя.

Саме тому обставини, що склалися піля проголошення незмінної програми партії, вимагали нового підходу до управління та організації діяльності партії, потрібно було оживити натхнення мас. У цьому сенсі ключова роль належала саме Гітлеру, змістом промови якого зазвичай були гучні слова радикального налаштування.

Подібна нагода трапилася у лютому 1926 року на одному зі зборів нацистського активу в Бамберзі на честь так званого «дня фюрера» Гітлер виступав з п’ятигодинною промовою, основним змістом якої був антисемітизм. Він стверджував, що внутрішні проблеми можуть бути успішно вирішені в тому випадку, коли вдасться знищити більшовицькі корені у Радянській Росії. У змісті промови фюрера прослідковувалися ті ж самі заклики до знищення євреїв. Гітлер закликав до укладення договору з Італією та Англією – «очевидними союзниками» проти СРСР. Також Гітлер критикував уряд Штреземана за його «занадто демократичний курс в частині зовнішньої політики щодо Росії». Щодо тез промови, що стосувались внутрішньої політики, основним гаслом було проголошено боротьбу зі світовим єврейством. Проте, як зазначалось зміст промови був настільки негнучким та примітивним, що навіть Геббельс дозволив собі розкритикувати її в записах особистого щоденника. Основною метою даної промови було об’єднати за інтересами промислових робітників, зацікавити кадрових пролетарів у комуністів та нацистів.  Промова була банальною, оскільки Гітлер не міг собі дозволити відкрито проголошувати контреволюційні лозунги, які практикувались нацистами в Баварії. Варто зазначити, що після переговорів в Бамберзі в гітлерівський партії було покінчено з лівими настроями серед частини нацистського керівництва. Звичайно, привернути увагудрібної буржуазії та промислових працівників було надзвичайно складно: формування масовості вважалось основою партійного організації, але для досягнення мети Гітлер не бажав ризикувати пидтримкою «правдивих шефів» фашистського руху – реакційної монополії та воєнщини. Саме через цей факт через декілька конфліктів щодо питання вибору кращої тактики Геббельс, Г. Штрассер і інші прихильники  «соціального акценту» в пропагандистській діяльності партії змушені були пом’якшити їх, щоб не впливати на керівну партію.

Створення та утримання досить чисельного партійного апарату нацистів вимагало значних ресурсів. На внески, які надходили від декількох десятків членів партії, її керівники, звичайно, проіснувати не могли. Доходи партії від членських внесків не перевищували 750 тис. марок.  Утримання постійно діючих фашистських банд вимагало 15 млн. марок в частині річного утримання. Також варто зосередити увагу на необхідності утримувати державний апарат та на пропаганду, що вражала своїми масштабами. Проте, як і в перші роки існування НСДАП покривала дефіцит бюджету за рахунок щедрих субсидій монополій.

Влітку 1926 року Гітлером було здійснено ряд поїздок по Рурській області . Він зустрічався з великими промисловцями, виступав перед ними зі своїми гучними промовами. У квітні на віллі Крупа в Есені Гітлер виступив перед 400 представниками фінансових та промислових кіл. Магнати капіталу ще з більшою цікавістю і доброзичливістю сприймали нацистів. Тіссен і Кірдорф, Крупп та Флік відкрили НСДАП банківські рахунки. Серед  тих, хто допомагав Гітлеру в налагодженні контактів з магнатими м. Рура і з Гугенбергом, були Райзман-Гроне і Отто Дітріх. У 1927 році до лав партії НСДАП вступив власник найбільшого сндикату «Гельзекірхнер бергверке АГ» Еміль Кірдорф, саме він допоміг нацистській вехівці попередньo зв’язатись з іншим магнатом – Фріцем Тіссеном. Десятки капіталістів меншого масштабу також матеріально допомагали утримувати партійний апарат та зоходи, що були конче необхідними для успішного функцінування партії.

Варто зауважити, що після Баумбезької конференції Гітлером та його командою було чітко усвідомлено, що слід регулярно буи пов’язаним з великими промисловцями. Починаючи з 1926 року Гітлер почав регулярно виступати з промовами щодо економічних та політичних завдань націонал-соціалістичної партії. Вугільний король Кірдорф згадував наступне:

«В 1927 році я вперше зустрівся з фюрером. Я поїхав в Мюнхен. Протягом чотирьох з половиною годин Гітлер розвивав переді мною свою програму. Потім я від свого імені розповсюджував даного листа у колах економістів та промисловців».

Гітлерівську партію підтримували і чисельні представники юнкерства – прусського дворянства та аристократії, серед них принци Август-Вільгельм Гогенцоллерн, Шаумбург-Липпе, Філіп Гессенський, герцог Едуард фон Кобург та інші. У салонах берлінських дам нерідко виписувались субсидії для фінансування партії. Активно вербували прихильників нацистів із числа фінансової та родової знаті племінника композитора Ріхарда Вагнера – Вініфрід Вагнер, розлучена дружина міліонера(майбутн дружина Геббельса) Магда Квандт та ін. На початку 1929 року фашистська організація «Забезпечення штурмовиків», що представляла собою орган фінансування гітлерівських банд, була перейменована в «Кассу допомоги НСДАП», яку очолив Мартін Борман.

Проте, у цей час надзвичайно ефективно працювала пропаганда – «історичні довідки» та «підручники історії» у часи фашистської диктатури зображували серердину  20-х років як період, в який «гітлерівці» потерпали від переслідувань зі сторони правителів Веймарської конференції. Однак, насправді діяльність нацистів не залежала від утисків державних органів та поліції.

Заборона Гітлеру публічних промов протягом одного-двох місяців – єдине покарання, яке час від часу вживалося щодо вождя після особливо критичних промов фюрера, заборона випуску тої чи іншої газети знову ж на місяць-два насправді на ділі залишалися пустою формальністю. 5 травня 1927 року поліцейський президент заборонив діяльність партії; одночасно була заборонена нацистька партія в Кельні, Нойвіді та Пазевалці. Проте, заборони були недієвими, оскільки залишались лише на папері. Продовжувала тиражуватися газета Геббельса та Штрейхера «Дер Ангріфф». У серпні 1927 року націонал-соціалістичні делегати Берліну і Кельну брали участь у третьому «імперському з’їзді» НСДАП  в Нюрнберзі. У столиці безперешкодно збиралися фашисти, проте дії влади гітлерівців турбували мало. У 1928 році влада офіційно відмінили оголошені попередньо заборони.

У 1924-1929 рр. нацисти більше уваги приділяли виченню та накопиченню «теоритичних основ своєї політики. Фашистський рух у Німеччині у 1924-1928 рр. не став, не дивлячись на старання гітлерівців, серьйозним політичним фактором. Його вплив на широкі маси був незначним. Проте, економічні передумови, що назрівали в країнах з потужним промисловим потенціалом, формували питання партійної приналежності. Посилення соціально-монополістичних тенденцій в Німеччині, посилення впливу монополій на державу об’єктивно сприяли створенню соціально-економічних та політичних передумов для подальшого розвитку фашизму в країні.

Розділ 2. Активність  НСДАП  після отримання дозволу на  відновлення її діяльності

Дестабілізація внутрішньополітичної ситуації і жорсткий диктат з боку Англії і Франції привели до утворення в листопаді 1922 р. кабінету В. Куно, ставленика західнонімецьких ділових кіл, близького друга Гуго Стиннеса. Уряд проголосив «політику катастроф» – відмова від виплати репарацій та виконання міжнародних угод. Це викликало в січні 1923 р. Рурську криза – окупацію Руру франко-бельгійськими військами. Але досвід капповского путчу показав, що для ліквідації республіканського ладу консервативним політичним колам необхідно забезпечити масову підтримку.

Ще з кінця 1918 р. «Німецький орден» почав роботу з організації серед фелькішскіх угруповань і в робочому середовищі націонал-соціалістичного руху, покликаного протистояти впливу ідей «єврейського соціалізму» марксистів. За дорученням Г. Стиннеса в 1920 році до цієї діяльності приєднався «Союз політичного оновлення» Едуарда Штадлера, який об’єднав прихильників ідей солідаризму, що відкололися від партії Центр. Штадлер пропагував ідею «національної диктатури соціальної революції», насильницької ліквідації демократичного ладу. Завдяки щедрому фінансуванню солідаристами вдалося домогтися ідейної та організаційної консолідації розрізнених націоналістичних угруповань, посилення їх впливу в робочій і дрібнобуржуазної середовищі. Однією з таких організацій, що потрапили в коло зору Штадлера, була Німецька робоча партія (ДАП), утворена в січні 1919 р., являла собою нечисленну малозначним навіть за масштабами Мюнхена групу. Однак після того як в 1920 р. її стало патронувати окультне «Суспільство Тулі» – мюнхенська філія «Німецькoгo ордена», партія швидко змінила курс. Під впливом представників «Туле» були закладені основи ідеологічної доктрини партії, де ідеї національного соціалізму граничили з містичними, окультними символами. ДАП була перейменована в Націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини (НСДАП). Емблема «Туле» – свастика, яка є давнім містичним символом вічного руху сонця, стала офіційною емблемою партії, що позначає з’єднання арійських містичних традицій з героїкою древньонімецьких Нібелунгів. На основі рунічних знаків була розроблена система інших партійних символів, введені штандарт партії, прапор імперських квітів, особливі ритуали (у тому числі салют піднятою вгору рукою, масові факельні ходи). Все це створювало абсолютно незвичайний імідж партії, приваблювало навіть досвідчених у політиці людей. Покровителі НСДАП допомогли партії придбати власну газету – газету у Баварії. З 1921 р. під керівництвом капітана Ернста Рема, який відповідав за зв’язок баварського уряду з добровольчими корпусами, почали створюватися штурмові загони СА – воєнізовані формування НСДАП. Для нового іміджу партії була підібрана і кандидатура відповідного лідера. Ним став Адольф Гітлер.

Після виходу з в’язниці Гітлер здійснив візит до голови баварського правління Гельда та домовився про зняття заборони з нацистської партії і дозволу її легальної діяльності. 25 лютого 1925 року поновлено видання газети, в першому номері якої було опубліковано «Основні напрями діяльності партії». 27 лютого Гітлер вперше після свого ув’язнення виступив з публічною промовою в «Бюргербройкеллере» в Мюнхені, офіційно проголосивши відродження НСДАП. У березні «Великонімецька народна співдружність» та «Народний блок в Баварі» проголосили саморозпуск та закликали своїх членів приєднатися до НСДАП. Нацистські депутати в рейхстазі Фрік, Федер, Дітріх та Штрассер вишли із складу німецької народної партії, до якої вони змушені були приєднатися після заборони діяльності НСДАП, та приєдналися до її лав. Так же вчинили і депутати нших ландтагів. Під керівництвом Розенберга було організовано регулярне видавництво «Основних напрямів для відновлення НСДАП» – директив центрального нацистського керівництва місцевим організаціям НСДАП. У Рурі на півдні Німеччини почали випускати з липня 1925 року фашистський щомісячник «Націонасоціалістичні листи», який особисто редагував Штрассер.

Проте, надзвичайне посилення ділової активності партії згодом породило її значне згортання. Період відносної бездіяльності посилив конфлікт у фашистському лагері. Серед нацистських главарів були активізовані міжусобиці, більшою мірою за зайняття керуючих посад в НСДАП. Розенберг конфліктував зі Штрейхером і Ессером. Останні восени 1925 року створили так званий «Блок фелкіше», який об’єднав радикальних реакціонерів-нацистів. «Блок фелькіше» видстоював мжливість брати участь в парламентських виборах окремо. Проте, певний час в опозиції Гітлеру був такох Геббельс, а також Рерм, який очолював «Імперський прапор» до середини 20-х років, яка фактично існувала фіктивно.

3-4 липня 1926 року відбувся другий з’їзд у Веймарі, який мав продемонструвати «єднання» партії. Промова фюрера була сконцентрована на об’єднанні партії та взяття на «мюнхенський курс». Проте, промова фюрера не була настільки влучною та достатною аби вдалося сконцентрувати зусилля на єднанні. До середини 1926 року в НСДАП склалась певна організаційна структура, яка мала б забезпечити розширення впливу нацистів та підготовку необхідного тероритсичного апарату для придушення революційної, антифашистської боротьби робочого класу. Побудова центрального апарату була сконцентрована на основоположному завданні – захоплення влади.

Три обставини, що сприяли встановленню фашистської диктатури в Німеччині:

  • монополістична буржуазія знайшла в ній бажаний вихід з гострої політичної ситуації, створеної наслідками глибокої економіної кризи;
  • мала буржуазія і деякі групи селянства бачили в обіцянках гітлерівської партії здійснення надій на пом’якшення економічних труднощів, викликаних посиленням кризи;
  • робочий клас Німеччини виявився недостатньо згрупованим, тому не мав можливості унеможливити прихід фашистів до влади.

Інвестиційна діяльність комерційного банку

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади управління інвестиційною діяльність комерційного банку

1.1. Економічна сутність, види та класифікація банківських інвестицій

1.2. Принципи і методи управління банківською інвестиційною діяльністю

1.3. Особливості та проблеми управління банківською інвестиційною діяльністю в Україні

1.4. Умови розвитку управління банківською інвестиційною діяльністю в Україні

Розділ 2. Аналіз ефективності управління інвестиційною діяльність на матеріалах АТ «ОТП Банк»

2.1. Загальна характеристика на основі показників фінансово-інвестиційної діяльності АТ «ОТП Банк»

2.2. Оцінка інвестиційного портфелю АТ «ОТП Банк»

2.3. Оцінка ефективності інвестиційної діяльності АТ «ОТП Банк»

Розділ 3. Шляхи вдосконалення управління  банківською  інвестиційною діяльністю

3.1. Розвиток фінансового супермаркету як інструменту вдосконалення управління банківськими інвестиціями

3.2. Застосування системи збалансованих показників в управлінні банківськими інвестиціями

3.2. Узагальнення та можливості застосування зарубіжного досвіду регулювання банківської інвестиційної діяльності