Російські сезони – балетне мистецтво

ВСТУП

Актуальність дипломного дослідження полягає у вивченні специфіки становлення балетного мистецтва на рубежі ХІХ-ХХ століть як передумов становлення Російських сезонів.

Хореографічне мистецтво створює і впроваджує свої закони осягнення світу, засновані як на конкретній відповідності життєвого і художнього матеріалу, так і на ступені вірності метафоричному образу віддзеркалення життя. Виражальні засоби танцювальних форм як головні чинники художньої практики хореографічної культури, пройшли тривалий еволюційний шлях, видозмінюючись і збагачуючись, згодом утворили систему, яка визначає наукові знання, виражальні засоби, аудіовізуальну і ритмопластичну основу, формально-технічні принципи, естетику, специфічні риси і можливості хореографічної культури.

До аналізу й характеристики танцю, його естетики, характерних особливостей, динаміки, художньо-образних і виражальних засобів, гімнастичного тренінгу й техніки зверталися давньогрецькі філософи доби античності – Платон, Лукіан. Трактати про танець, його види і жанри, танцювальну техніку і майстерність виконання, упровадження в танцювальний лексикон терміна «балет» досліджували видатні вчителі-теоретики танцю доби ренесансу XV–XVI століття – Доменіко да П’яченца, Гьюгельма Ебрео да Пізаро, Фабріціо Каррозо, Туан Арбо, Чезаре Негрі.

Представники балетмейстерсько-педагогічної освіти балетного мистецтва доби бароко, класицизму, романтизму й академізму XVII–XIX століття – Рауль Фьойє, Жан Жорж Новерр, Карло Блазіс, Леопольд Адіс, Август Бурнонвіль − запровадили термін «хореографія», як система запису танцю; визначили раціональну й академізовану систему навчання танцю за методами італійської і французької школи; створили перший професій вищий навчальний заклад з теорії, методики навчання і постановки танцю; затвердили понятійно-категоріальний апарат, естетику, виражальні засоби, канон побудови балетного дійства.

Представники сучасного танцю, балету, хореографи і теоретики ХХ століття Михайло Фокін, Айседора Дункан, Рудольф фон Лабан, Федір Лопухов, Касьян Голейзовський, Марта Грем, Доріс Гемфрі, Джордж Баланчін, Кетрін Данхем, Моріс Бежар, Мерс Каннінгем, Стів Пекстон − утворили абсолютно новий принцип існування танцю і балетного мистецтва у світі. За їхніми ідеями танець: по-перше, балет не є тільки естетичним мистецтвом і світським розважанням, а є – філософсько-психологічним роздумом автора щодо соціокультурних процесів у суспільстві; по-друге, методика навчання танця базується на класичному танці, а також сучасних танцювальних техніках ХХ століття – народно-сценічному, джазовому, модерному танці, імпровізації; по-третє, балетне мистецтво може мати такі принципи власної репрезентації, як сюжетно-драматичний, абстрактно- асоціативний, синтезований, комерційно-розважальний.

Навчально-методичні праці з класичного, характерного, історико-побутового, дуетного, модерн джаз танцю, мистецтва балетмейстера ХХ століття представлені Вагановою А.Я., Бочаровим А.І., Васильєвою-Рождественською М.В., Захаровим Р.В., Костровицькою В., Лопуховим А.В., Нікітіним В.Ю., Писаревим О.А., Тарасовим Н.І., Чеккетті Г., Ширяєвим О.В.

Науково-методичні видання з бальної хореографі останньої чверті ХХ – початку XXI століття представлені Браїловською Л.В., Буттомером П., Деніцем Є.В., Єрмаковим Д.А., Іваніковою О.В., Муром А., Регаццоні Г., Росі А.М., Маджоні А.

Дослідження з балетного мистецтва ХХ століття представлені Анфiловою С.Г., Бернадською Д.П., Білашем П.М., Чепаловим О.І., Павлюк Т.С.

Балет як напрям мистецтва викликає значний інтерес у дослідників всіх часів. Що такого тендітного у рухливому виконанні постановок на сцені наповнює натхненно глядача? Насамперед, балет – це синергія рухів, композиції та музики, а також сценічних образів: від форм до кольорів та макіяжу.

Найбільш успішними та яскравими на балетному попрощі були французький та італійський балет. Якщо французький та італійський балет вирізнялися технічною досконалістю виконання рухів, зокрема, й знаменитим 32 фуате, то рісійські балерини, вишукуючи рецепт досконалості виконання рухів, згодом повторили рекорди. Повторили та перевершили. Проте Ксешинська, кому першій вдалось майстерно виконати 32 фуате, не вдавалась до виконання його в постановках, оскільки вважала антихудожнім рухом.

Російський балет на відміну від європейського вирізнявся чутливістю виконання. Цим рисам під час виконання було складно навчитися іноземках. Знаменита Леоньяні навіть приїздила до Петербурга брати уроки у російських педагогів.

Безсумнівну роль у становленні балетного мистецтва на рубежі ХІХ-ХХ століть відіграли Петіпа та Йогансон.

Мета дослідження – виявити особливості впливу «Російських сезонів» в Парижі на розвиток хореографічного мистецтва ХХ століття.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання ряду завдань:

  • акумулювати інформацію про діяльність «Російського балету» Сергія
  • Дягілєва в єдиному дослідному просторі;
  • розкрити поняття російський балет “Сергія Дягілєва”, визначивши його
  • роль в реформах театрального мистецтва у першій третині ХХ століття;
  • вивчити, на якій естетичної базі фокусувалися художні і жанрово-стильові відкриття в театрі «Русский балет» С. Дягілєва.

Предметом дослідження є типологія становлення французького та російського балетного мистецтва на рубежі ХХ століття.

Об’єктом дослідження є творчий шлях російських та французьких балерин, балетмейстрів на рубежі ХІХ-ХХ століть.

Суб’єктами дослідження виступають видатні постаті у балетному мистецтві досліджуваного періоду.

Методи дослідження. Основними методологічними засадами роботи є загальнонаукові методи (аналізу і синтезу, індукції і дедукції, єдності історичного і логічного) та принципи (історизму, наукової об’єктивності, системності), а також мистецтвознавчі (компаративний, типологічний, описовий) методи аналізу стильової ідентифікації явищ української сценічної хореографії.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому уперше у вітчизняному мистецтвознавстві:

  • аналізується особливості розвитку французького та російського балету на рубежі століть;
  • проаналізовано роль видатних балетмейстерів, які сформували значний вплив на європейський балетний театр;
  • визначено особливості феномену Дягілева.

Наукова новизна здобутих результатів полягає у тому, що досліджено «Російських сезонів» в Парижі та їх вплив на розвиток хореографічного мистецтва ХХ століття.

Практична значимість.Дослідження особливостей творчого внеску провідних балетмейстерів.

Інформаційна база досліджень: наукові статті та монографії вітчизняних та зарубіжних науковців та практиків.

Практична база досліджень дослідження вітчизняних науковців та зарубіжних дослідників.

Апробація результатів. Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалося шляхом оприлюднення матеріалів, доповідей та повідомлень на конференціях.

Публікації.Основні положення та висновки опубліковані у науковій статті за темою: “Балет, танець, хореографія: до проблеми термінологічного розмежування”.

Професійний підбір кадрів на основі аналізу ринку праці та шляхи його подолання 

В умовах глобалізації світового економічного простору важливого значення набувають аспекти формування вітчизняного ринку праці. Розмежовуючи працю людей відповідно до потреб суспільства, даний ринок охоплює усі галузі економіки, види діяльності, форми власності, а співвідношення між попитом та пропозицією на ньому визначає стабільність державного економічного розвитку. Тому за сучасних умов господарювання надзвичайно актуальними постають питання всебічного дослідження та моніторингу процесів, що відбуваються на ринку праці.

На даному етапи розвитку людської цивілізації спостерігається посилення ролі людського фактору. У процесі управлінських революцій на зміну працівника як «економічної» людини прийшов працівник як «біо-соціальна» особистість з чітко сформованою позицією стосовно суспільного ладу, колективу, праці. Працівник як динамічна єдність біологічного та соціального став важливим суб’єктом сучасного суспільного життя. При цьому висунуті високі вимоги до кваліфікації працівників, професійного рівня підготовки, високоякісного виконання робіт; активізована підприємницька діяльність в напрямі професійної підготовки кадрів. Таке явище, як безробіття, стало регульованим процесом ринкової економіки завдяки сприянню економічних, соціальних та політичних факторів.

Питанням дослідження ринку праці завжди приділялось багато уваги. У науковій літературі нині існує ряд дискусійних питань та відсутня єдина точка зору щодо формулювання сутності і визначення особливостей ринку праці. Широкий діапазон визначень ринку праці інтерпретований такими авторами, як: Л. О. Аза, В. С. Васильченко, М. Л. Головко, О. Д. Гудзинський, І.Ф. Гнибіденко, А. Г. Горілий, А. М. Колот, Ю. М. Краснов, Е. М. Лібанова, Ю. М. Маршавін, Г. І. Мімандусова, А. А. Нікіфорова, В. П. Пастухов, М. М. Руженський, М. І. Синюченко, М. В. Шаленко та іншими.

Предметом курсової роботи є відносини, що складаються на ринку праці  під час взаємодії його суб’єктів.

Об’єктом курсової роботи є кадровий менеджмент на підприємстві.

Метою курсової роботи є дослідження професійного підбору кадрів на основі аналізу ринку праці на підприємстві ПАТ «КВК «Рапiд».

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

  • вивчити поняття та структуру ринку праці;
  • проаналізувати законодавчі підходи до підбору персоналу на підприємстві;
  • вивчити міжнародний досвід до підходу підбору персоналу;
  • проаналізувати економічно-організаційну характеристику підприємства ПАТ «КВК «Рапiд»;
  • навести якісну та кількісну структуру персоналу на ПАТ «КВК «Рапiд»;
  • оцінити підхід до підбору персоналу на підприємстві;
  • запропонувати систему удосконалення підбору кадрів на ПАТ «КВК «Рапiд».

Методи, що використовувались при написанні курсового дослідження: описовий, класифікації, аналізу та синтезу, порівняння, узагальнення.

Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, списку використаної літератури.

Реформування НСДАП як наслідок бамберзької конференції

Після Першої світової війни Німеччина опинилася в стані повного економічного хаосу. Виснажена війною економіка потребувала глибокої структурної перебудови, значних обсягів інвестицій. Дефіцит фінансових ресурсів країни, що програла у війні, генерував потребу якнайшвидшого залучення ресурсів. Гіперінфляція підірвала основи національної фінансової системи, знецінила особисті заощадження громадян. Довоєнна система економічних зв’язків була дезорганізована, в країні починалися епідемії, голод. Після кількох десятиліть національного піднесення, перемог, надій німці зазнали гіркоту поразки, приниження ганебного мирного договору, безпорадність перед обличчям нових проблем. Даний факт викликав глибоку соціально-психологічну кризу, не менш руйнівну за наслідками, ніж економічна. Еволюція націонал-соціалістичного робітничого руху, який у 1925-1926 роках трансформувався у масову політичну партію нового типу, обумовила появу альтернативних підходів до формулювання основних засад партійної програми. Найпотужніша в ідейно-теоретичному розрізі платформа, пов’язана з опозиційним до мюнхенського партійного центру угрупованням братів Штрассерів і низкою гауляйтерів Північно-Західної Німеччини, зазнала критики Гітлера та була відхилена. Вищим статутним органом NSDAP – загальними зборами членства (фактично 657 членів партії, переважно з мюнхенського осередку) – 22 травня 1926 року текст партійної програми у канонічному вигляді 25 пунктів було оголошено незмінним. Проте, зниження ділової активності керівного апарату партії призвело до послаблення влади вождя.

Саме тому обставини, що склалися піля проголошення незмінної програми партії, вимагали нового підходу до управління та організації діяльності партії, потрібно було оживити натхнення мас. У цьому сенсі ключова роль належала саме Гітлеру, змістом промови якого зазвичай були гучні слова радикального налаштування.

Подібна нагода трапилася у лютому 1926 року на одному зі зборів нацистського активу в Бамберзі на честь так званого «дня фюрера» Гітлер виступав з п’ятигодинною промовою, основним змістом якої був антисемітизм. Він стверджував, що внутрішні проблеми можуть бути успішно вирішені в тому випадку, коли вдасться знищити більшовицькі корені у Радянській Росії. У змісті промови фюрера прослідковувалися ті ж самі заклики до знищення євреїв. Гітлер закликав до укладення договору з Італією та Англією – «очевидними союзниками» проти СРСР. Також Гітлер критикував уряд Штреземана за його «занадто демократичний курс в частині зовнішньої політики щодо Росії». Щодо тез промови, що стосувались внутрішньої політики, основним гаслом було проголошено боротьбу зі світовим єврейством. Проте, як зазначалось зміст промови був настільки негнучким та примітивним, що навіть Геббельс дозволив собі розкритикувати її в записах особистого щоденника. Основною метою даної промови було об’єднати за інтересами промислових робітників, зацікавити кадрових пролетарів у комуністів та нацистів.  Промова була банальною, оскільки Гітлер не міг собі дозволити відкрито проголошувати контреволюційні лозунги, які практикувались нацистами в Баварії. Варто зазначити, що після переговорів в Бамберзі в гітлерівський партії було покінчено з лівими настроями серед частини нацистського керівництва. Звичайно, привернути увагудрібної буржуазії та промислових працівників було надзвичайно складно: формування масовості вважалось основою партійного організації, але для досягнення мети Гітлер не бажав ризикувати пидтримкою «правдивих шефів» фашистського руху – реакційної монополії та воєнщини. Саме через цей факт через декілька конфліктів щодо питання вибору кращої тактики Геббельс, Г. Штрассер і інші прихильники  «соціального акценту» в пропагандистській діяльності партії змушені були пом’якшити їх, щоб не впливати на керівну партію.

Створення та утримання досить чисельного партійного апарату нацистів вимагало значних ресурсів. На внески, які надходили від декількох десятків членів партії, її керівники, звичайно, проіснувати не могли. Доходи партії від членських внесків не перевищували 750 тис. марок.  Утримання постійно діючих фашистських банд вимагало 15 млн. марок в частині річного утримання. Також варто зосередити увагу на необхідності утримувати державний апарат та на пропаганду, що вражала своїми масштабами. Проте, як і в перші роки існування НСДАП покривала дефіцит бюджету за рахунок щедрих субсидій монополій.

Влітку 1926 року Гітлером було здійснено ряд поїздок по Рурській області . Він зустрічався з великими промисловцями, виступав перед ними зі своїми гучними промовами. У квітні на віллі Крупа в Есені Гітлер виступив перед 400 представниками фінансових та промислових кіл. Магнати капіталу ще з більшою цікавістю і доброзичливістю сприймали нацистів. Тіссен і Кірдорф, Крупп та Флік відкрили НСДАП банківські рахунки. Серед  тих, хто допомагав Гітлеру в налагодженні контактів з магнатими м. Рура і з Гугенбергом, були Райзман-Гроне і Отто Дітріх. У 1927 році до лав партії НСДАП вступив власник найбільшого сндикату «Гельзекірхнер бергверке АГ» Еміль Кірдорф, саме він допоміг нацистській вехівці попередньo зв’язатись з іншим магнатом – Фріцем Тіссеном. Десятки капіталістів меншого масштабу також матеріально допомагали утримувати партійний апарат та зоходи, що були конче необхідними для успішного функцінування партії.

Варто зауважити, що після Баумбезької конференції Гітлером та його командою було чітко усвідомлено, що слід регулярно буи пов’язаним з великими промисловцями. Починаючи з 1926 року Гітлер почав регулярно виступати з промовами щодо економічних та політичних завдань націонал-соціалістичної партії. Вугільний король Кірдорф згадував наступне:

«В 1927 році я вперше зустрівся з фюрером. Я поїхав в Мюнхен. Протягом чотирьох з половиною годин Гітлер розвивав переді мною свою програму. Потім я від свого імені розповсюджував даного листа у колах економістів та промисловців».

Гітлерівську партію підтримували і чисельні представники юнкерства – прусського дворянства та аристократії, серед них принци Август-Вільгельм Гогенцоллерн, Шаумбург-Липпе, Філіп Гессенський, герцог Едуард фон Кобург та інші. У салонах берлінських дам нерідко виписувались субсидії для фінансування партії. Активно вербували прихильників нацистів із числа фінансової та родової знаті племінника композитора Ріхарда Вагнера – Вініфрід Вагнер, розлучена дружина міліонера(майбутн дружина Геббельса) Магда Квандт та ін. На початку 1929 року фашистська організація «Забезпечення штурмовиків», що представляла собою орган фінансування гітлерівських банд, була перейменована в «Кассу допомоги НСДАП», яку очолив Мартін Борман.

Проте, у цей час надзвичайно ефективно працювала пропаганда – «історичні довідки» та «підручники історії» у часи фашистської диктатури зображували серердину  20-х років як період, в який «гітлерівці» потерпали від переслідувань зі сторони правителів Веймарської конференції. Однак, насправді діяльність нацистів не залежала від утисків державних органів та поліції.

Заборона Гітлеру публічних промов протягом одного-двох місяців – єдине покарання, яке час від часу вживалося щодо вождя після особливо критичних промов фюрера, заборона випуску тої чи іншої газети знову ж на місяць-два насправді на ділі залишалися пустою формальністю. 5 травня 1927 року поліцейський президент заборонив діяльність партії; одночасно була заборонена нацистька партія в Кельні, Нойвіді та Пазевалці. Проте, заборони були недієвими, оскільки залишались лише на папері. Продовжувала тиражуватися газета Геббельса та Штрейхера «Дер Ангріфф». У серпні 1927 року націонал-соціалістичні делегати Берліну і Кельну брали участь у третьому «імперському з’їзді» НСДАП  в Нюрнберзі. У столиці безперешкодно збиралися фашисти, проте дії влади гітлерівців турбували мало. У 1928 році влада офіційно відмінили оголошені попередньо заборони.

У 1924-1929 рр. нацисти більше уваги приділяли виченню та накопиченню «теоритичних основ своєї політики. Фашистський рух у Німеччині у 1924-1928 рр. не став, не дивлячись на старання гітлерівців, серьйозним політичним фактором. Його вплив на широкі маси був незначним. Проте, економічні передумови, що назрівали в країнах з потужним промисловим потенціалом, формували питання партійної приналежності. Посилення соціально-монополістичних тенденцій в Німеччині, посилення впливу монополій на державу об’єктивно сприяли створенню соціально-економічних та політичних передумов для подальшого розвитку фашизму в країні.

Розділ 2. Активність  НСДАП  після отримання дозволу на  відновлення її діяльності

Дестабілізація внутрішньополітичної ситуації і жорсткий диктат з боку Англії і Франції привели до утворення в листопаді 1922 р. кабінету В. Куно, ставленика західнонімецьких ділових кіл, близького друга Гуго Стиннеса. Уряд проголосив «політику катастроф» – відмова від виплати репарацій та виконання міжнародних угод. Це викликало в січні 1923 р. Рурську криза – окупацію Руру франко-бельгійськими військами. Але досвід капповского путчу показав, що для ліквідації республіканського ладу консервативним політичним колам необхідно забезпечити масову підтримку.

Ще з кінця 1918 р. «Німецький орден» почав роботу з організації серед фелькішскіх угруповань і в робочому середовищі націонал-соціалістичного руху, покликаного протистояти впливу ідей «єврейського соціалізму» марксистів. За дорученням Г. Стиннеса в 1920 році до цієї діяльності приєднався «Союз політичного оновлення» Едуарда Штадлера, який об’єднав прихильників ідей солідаризму, що відкололися від партії Центр. Штадлер пропагував ідею «національної диктатури соціальної революції», насильницької ліквідації демократичного ладу. Завдяки щедрому фінансуванню солідаристами вдалося домогтися ідейної та організаційної консолідації розрізнених націоналістичних угруповань, посилення їх впливу в робочій і дрібнобуржуазної середовищі. Однією з таких організацій, що потрапили в коло зору Штадлера, була Німецька робоча партія (ДАП), утворена в січні 1919 р., являла собою нечисленну малозначним навіть за масштабами Мюнхена групу. Однак після того як в 1920 р. її стало патронувати окультне «Суспільство Тулі» – мюнхенська філія «Німецькoгo ордена», партія швидко змінила курс. Під впливом представників «Туле» були закладені основи ідеологічної доктрини партії, де ідеї національного соціалізму граничили з містичними, окультними символами. ДАП була перейменована в Націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини (НСДАП). Емблема «Туле» – свастика, яка є давнім містичним символом вічного руху сонця, стала офіційною емблемою партії, що позначає з’єднання арійських містичних традицій з героїкою древньонімецьких Нібелунгів. На основі рунічних знаків була розроблена система інших партійних символів, введені штандарт партії, прапор імперських квітів, особливі ритуали (у тому числі салют піднятою вгору рукою, масові факельні ходи). Все це створювало абсолютно незвичайний імідж партії, приваблювало навіть досвідчених у політиці людей. Покровителі НСДАП допомогли партії придбати власну газету – газету у Баварії. З 1921 р. під керівництвом капітана Ернста Рема, який відповідав за зв’язок баварського уряду з добровольчими корпусами, почали створюватися штурмові загони СА – воєнізовані формування НСДАП. Для нового іміджу партії була підібрана і кандидатура відповідного лідера. Ним став Адольф Гітлер.

Після виходу з в’язниці Гітлер здійснив візит до голови баварського правління Гельда та домовився про зняття заборони з нацистської партії і дозволу її легальної діяльності. 25 лютого 1925 року поновлено видання газети, в першому номері якої було опубліковано «Основні напрями діяльності партії». 27 лютого Гітлер вперше після свого ув’язнення виступив з публічною промовою в «Бюргербройкеллере» в Мюнхені, офіційно проголосивши відродження НСДАП. У березні «Великонімецька народна співдружність» та «Народний блок в Баварі» проголосили саморозпуск та закликали своїх членів приєднатися до НСДАП. Нацистські депутати в рейхстазі Фрік, Федер, Дітріх та Штрассер вишли із складу німецької народної партії, до якої вони змушені були приєднатися після заборони діяльності НСДАП, та приєдналися до її лав. Так же вчинили і депутати нших ландтагів. Під керівництвом Розенберга було організовано регулярне видавництво «Основних напрямів для відновлення НСДАП» – директив центрального нацистського керівництва місцевим організаціям НСДАП. У Рурі на півдні Німеччини почали випускати з липня 1925 року фашистський щомісячник «Націонасоціалістичні листи», який особисто редагував Штрассер.

Проте, надзвичайне посилення ділової активності партії згодом породило її значне згортання. Період відносної бездіяльності посилив конфлікт у фашистському лагері. Серед нацистських главарів були активізовані міжусобиці, більшою мірою за зайняття керуючих посад в НСДАП. Розенберг конфліктував зі Штрейхером і Ессером. Останні восени 1925 року створили так званий «Блок фелкіше», який об’єднав радикальних реакціонерів-нацистів. «Блок фелькіше» видстоював мжливість брати участь в парламентських виборах окремо. Проте, певний час в опозиції Гітлеру був такох Геббельс, а також Рерм, який очолював «Імперський прапор» до середини 20-х років, яка фактично існувала фіктивно.

3-4 липня 1926 року відбувся другий з’їзд у Веймарі, який мав продемонструвати «єднання» партії. Промова фюрера була сконцентрована на об’єднанні партії та взяття на «мюнхенський курс». Проте, промова фюрера не була настільки влучною та достатною аби вдалося сконцентрувати зусилля на єднанні. До середини 1926 року в НСДАП склалась певна організаційна структура, яка мала б забезпечити розширення впливу нацистів та підготовку необхідного тероритсичного апарату для придушення революційної, антифашистської боротьби робочого класу. Побудова центрального апарату була сконцентрована на основоположному завданні – захоплення влади.

Три обставини, що сприяли встановленню фашистської диктатури в Німеччині:

  • монополістична буржуазія знайшла в ній бажаний вихід з гострої політичної ситуації, створеної наслідками глибокої економіної кризи;
  • мала буржуазія і деякі групи селянства бачили в обіцянках гітлерівської партії здійснення надій на пом’якшення економічних труднощів, викликаних посиленням кризи;
  • робочий клас Німеччини виявився недостатньо згрупованим, тому не мав можливості унеможливити прихід фашистів до влади.

Семантико-синтаксична структура з’ясувальних складнопідрядних речень

Мовні одиниці забезпечують спілкування людей та дають можливість співвіднести інформацію, яка є предметом повідомлення, з дійсністю. Актуальність дослідження синтаксису мовлення зумовлена вивченням сукупності наявних закономірностей, які зумовлюють побудову та функціонування синтаксичних одиниць, безпосередньо під час спілкування та написання.

Актуальність дослідження визначається потребою теоретично обґрунтувати семантичну, структурно-граматичні й комунікативні властивості з’ясувальних складнопідрядних речень в українській прозі, зумовленою недостатнім їх вивченням в українському мовознавстві.

Предметом дипломної роботи є семантика з’ясувальних предикативних частин у художній прозі У. Самчука.

Об’єктом є безпосередньо складнопідрядні речення, до складу яких входять підрядні частини з’ясувальної семантики.

Метою дипломної роботи є аналіз структурно-семантичних особливостей з підрядними з’ясувальними частинами на прикладі роману І.Франка “Захар Беркут”.

Поставлена мета зумовила необхідність виконання наступних завдань:

  • вивчити особливості складних речень;
  • деталізувати їх класифікацію;
  • уточнити критерії виокремлення складнопідрядних речень нерозчленованої структури та їх обсяг;
  • дослідити особливості ускладнення з’ясувальних частин у романі І.Франка “Захар Беркут”;
  • охарактеризувати можливі трансформації у складних реченнях з підрядними з’ясувальними частинами;
  • виявити динаміку синтаксичної структури тексту за змістом роману І.Франка “Захар Беркут”.

Теоретичною основою дипломної роботи стали праці з синтаксису складного речення українських науковців, а саме, О.М. Горошкіної, В.В.Заболотного, А.Занітко, О.П. Кадочнікової, Н.Кобченко, Р.О.Хрістіанової, Т.Масицької, О.О.Полозової,  Н.В.Рули, Н.Фариної, Л.К. Чикіної.

Методи дослідження. Використано загальнонаукові методи дослідження – індукцію і дедукцію – для узагальнення та виведення нових наукових положень. Для інтерпретації напрацьованого матеріалу застосовано описовий метод, за допомогою порівняльного методу виявлено особливості у функціонуванні складнопідрядних з’ясувальних речень. Співвіднесеність з’ясувальних підрядних частин, виявлено завдяки використанню трансформаційної методики структурного методу. Також за його допомогою досліджено системні зв’язки між частинами складних одиниць. Прийоми кількісного аналізу дали змогу обґрунтувати основні тенденції розвитку особливостей складних одиниць із підрядними з’ясувальними частинами.

Структура й обсяг роботи. Дипломна робота складається зі змісту, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Інвестиційна діяльність комерційного банку

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади управління інвестиційною діяльність комерційного банку

1.1. Економічна сутність, види та класифікація банківських інвестицій

1.2. Принципи і методи управління банківською інвестиційною діяльністю

1.3. Особливості та проблеми управління банківською інвестиційною діяльністю в Україні

1.4. Умови розвитку управління банківською інвестиційною діяльністю в Україні

Розділ 2. Аналіз ефективності управління інвестиційною діяльність на матеріалах АТ «ОТП Банк»

2.1. Загальна характеристика на основі показників фінансово-інвестиційної діяльності АТ «ОТП Банк»

2.2. Оцінка інвестиційного портфелю АТ «ОТП Банк»

2.3. Оцінка ефективності інвестиційної діяльності АТ «ОТП Банк»

Розділ 3. Шляхи вдосконалення управління  банківською  інвестиційною діяльністю

3.1. Розвиток фінансового супермаркету як інструменту вдосконалення управління банківськими інвестиціями

3.2. Застосування системи збалансованих показників в управлінні банківськими інвестиціями

3.2. Узагальнення та можливості застосування зарубіжного досвіду регулювання банківської інвестиційної діяльності